З попелу — Полинове Поле

Їхні очі блукали під хмарами Нечутлива земля забувала їх Їх слова вже не стануть тлумачити Шепотіти забутими мовами

Гасли вогнями крики у полум’ї Закатовані, ордами спалені Одинокими квітами мороку Проростали в сяйві з попелу

Їх думки карбувались у камені Шлях життя обертався миттю Їх ряди невинних і зраджених Відлітали до неба розмитого

Приспів: Їхні очі – в хмарах, їхні душі – з попелу Променисті зорі відлітали соколом Прошивали хмари поглядом враженим Відчували зорі дотиком спаленим Залишали туману скраплені зльози На шляху до неба з попелу

Край землі там стрічається з хмарами Вітром гнаний порох шумітиме Він заглушить їх крики молитвами Світле небо до них говоритиме:

"По стежині ранкового світла Понесу ваші душі пропалені Мертва тінь вас забрала від світу Де життя – то поле нескінченне"